Посестри. Часопис №116 / «риба говорить: тут стільки мертвих...»

                                дому Поліни Райко і всім загиблим від підриву Каховської ГЕС людям і тваринам,                                                                                                                                                                                                                                              оселям і садам

 

риба говорить: тут стільки мертвих,

що і моря не стане, аби всіх їх прийняти.

 

птаха говорить: скільки б не було голосу мого,

від смеркання і до сходу зірниць, тих, що

про світло в кінці тунелю,

я не зможу їх відспівати.

 

човен говорить: скільки б не плив,

не перевезу, не доправлю нікого до вирію,

крутитимуся на місці,

бо коріння мене тут тримає,

за них і за себе.

 

міна говорить: я чорнорота – от-от зірвуся.

 

а хата пливе і слухає.

а на боках у неї – звірі предивні.

а на стриху у неї – колиска люлі.

а на шибках у неї – хустки квітчасті.

рогач плуга обійняв, іконою підперся,

до скрині із глеками зазирає,

а в глеках тих – січ на денці,

тракайські мури і сміх вишневий.

 

пливе хата, колишеться.

а у її легенях – водиця чорна.

а у її утробі – людське і боже.

 

риба говорить. птаха говорить. човен говорить.

міна говорить – найголосніше.

і тільки хата мовчить.

слухає, як набухають між їхніх слів

ікринки смерті.

 

12.06.23, Львів