Посестри. Часопис №113 / «Веду тебе до прірви, в обітований край…»

«Веду тебе до прірви, в обітований край…»
який ти, батьку, щирий, не мав би ти добра. Веду, хоч
добре знаю, – попереду пітьма, а мріяного раю –
нема, нема, нема. Ще крок. Ще другий. Третій. Че-
твертий. Ще – ступнеш. І вже – за крок до
смерти мене ти прокленеш. – А що, дістався
краю? – Сам Бог нас покарав. – Він дурнів
тим карає, що розум одбира.
Хай знавіснілі води нас обступають скрізь, а ти
шукай, забродо, смичковий перевіз.