Посестри. Часопис №111 / Малахіт. Дні війни

На гори малахітові сріблясті йдуть дороги

Через міста бруковані та через шумні площі.

Із мандрів срібло пороху приносять твої ноги:

Коли ти вже здорожений, тоді ти ще дорожчий.

 

Твій ангел-охоронець уже в броніку і касці:

Літає значно нижче і тому до тебе ближчий.

Пробите серце втратами – працює на запасці:

Коли ти уже зболений, тоді ти іще більший.

 

Що забрано у тебе – стало золотом у грудях:

Проходиш з ним спокійно дні – неначе поле мінне.

Тебе ударні хвилі обточили звідусюди:

Коли ти відшліфований, тоді ти вже безцінний.

 

Частіше в небо дивишся, щоб вчасно упізнати:

Це чорна зграя круків – чи це чорна зграя дронів.

Тоді ти з Богом сам на сам: Він хмар стерильну вату

Без слів кладе на землю твою, вимочену в крові.

 

На горах малахітових – криштальна тиша пустки,

В містах гуркочуть обстріли, сирен надсадні крики.

Коли запустять сто ракет – сто молитов запустиш:

Коли ти нижчий від трави, тоді ти вже великий.