Посестри. Часопис №110 / Папілярні лінії

Я зробив майже усе,
щоб тебе не зустріти, а все ж
зіткнулися, ніби атоми 
водню і кисню у судженій 
нам раптово 

 

колбочці часу. Я обіцяв
собі, що напишу для тебе
один із тих віршів, котрі
не сяють, як діаманти,
хоч можуть виявитись дорожчими,
ніж усі їхні

 

пóклади. Я ще не уявляю,
скільки мені коштуватиме кожне
лихе слово, яке накреслюю 
циркулем, щоб було доладне
й округле, щоб жодним

 

кутом тебе не штрикнуло.
Я ношу в голові кожну
з шістьох тисяч шестисот
секунд, упродовж яких

 

мої безпорадні долоні
сканували твої папілярні лінії.
Якби я вмів їх до пуття описати,
мав би для тебе готову поему.