Посестри. Часопис №11 / Міф

МІФ

 

Якби трапилося, що в повсякденний правопис нам внесе
загрозливу шляхетність, внутрішні очі, за більмом
              крові звично задивлені
              в себе, дивляться вбік сну.

 

Бачать цей сон, якнайдалі вихилений: поза
сліпою прероґативою смерті вповзають у збіжжя
              полум’яних культур, що явно
              сходять на галявині

 

долини (мушлі, де весь час шумить старих морів
— які випарувалися в ковток подиху, наших легенів
              рухому воду, — дихання);
              долини всередині гір

 

неба, де вічні сніги хмар стікають, несучи
пісок, уже німий, скарг, що стеляться до неба через послів
              — найвірніших; ревнивий
              до їхнього наївного голоду;

 

сон димить з колосся вогню: якщо дуже хотіти,
кажемо собі, для нас, можливо, стане
              незнайомою особою
              слова, що народжується.