Посестри. Часопис №107 / «обличчя стерло вимушений сміх…»

обличчя стерло вимушений сміх 
ти знаєш більше ніж у цьому вальсі 
вікно 
підходиш дивишся на сніг 
сік апельсину злизуючи з пальців

 

тобі здається хтось тебе чекав 
тобі здається ця серйозність личить 
жива комаха серед штучних трав 
чому мовчиш? тебе гукали тричі

 

метро останнє піде за дніпро 
я вірю в холод як палають щоки 
блищить крижинка 
коле згадка про 
розгублено-непевні перші кроки

 

але дарма 
не треба тільки сліз 
адже цей сум 
то випадок і штраус 
хоча надалі люба стережись 
солодких снів і надто довгих пауз