Посестри. Часопис №106 / На Псалом Давидів XIX

Народе мій, чужою дурістю пихатий,

Готовий казна-що у свою хату пхати,

Поглянь, як благозвучно сяє небо,

Згадай, яка в душі живе потреба.

 

Пізнай, що Господа всевишнього палатам

Одвіку й прісно в арці зоряній палати,

Стихії вільні тут живуть сурядно:

Вода, земля і дух влаштовані ощадно.

 

За днем приходить ніч. Щоразу. Неодмінно.

Цим зачаровані усі людські коліна.

І все, що має рух, задумано премудро,

Утямити все це не годен розум скудний.

 

Всесильний Бог не тратив час намарно:

Усе живе розподілив попарно.

І кожна твар Господню силу чує,

З усіх усюд її Творець віщує.

 

Бо в кожному куточку Ойкумени

Нікого не ввести давно в оману,

Всі знають, що буттям Закон керує,

Нехибно човник снує – і тому існує.

 

Хто блиском зоряниць в небес безодні

Не вражений як ремеслом Господнім?

Кого світило денне не милує,

Творіння того, Хто не згадуваний всує?

 

Воно іде ходою молодого князя

Убране в шати пишної ферязі,

І красить молодця вінець коштовний

Із діамантом, ярим блиском повним.

 

Вітрильник гордий навпростець прямує,

Керманич славний боротьби з пітьмою,

Гекатонхейр потужний, велетень химерний,

Що будь-кого на праву путь наверне.

 

Зі Сходу ідучи на зустріч Ночі,

Зіркам наснаги надає азарт пророчий,

І що б не коїлось у нас, у цій юдолі,

Всьому він долі приділя, життя і волі.

 

Та лад і устрій у високім небі

Не стільки смертним буде у потребі,

Як Твій, о Господи, статут природи,

Що до Краси одвічної наводить.

 

Твої обітниці не відають відмови,

І світлом істини палає Твоє слово.

Коли ж караєш, як на кому є провина,

То і покута буде грішному перлина.

 

Твої казання для душі відрада,

Немов спадає із очей полуда.

Літа без співчуття в зубах безжальних

У старості хрумтять і в серце жалять.

 

Премудрий Господи, Твоїх указів святість

Долає їх піднесена завзятість,

Дорожче золота і рідкісних клейнодів,

Солодше меду і гучніш рапсодій.

 

Твоїм служителем я буду, о Всесильний,

І доглядати паству я готовий пильно,

Ми знаємо, яка чекає нагорода

Того, хто вірить, а не жде нагоди.

 

Однак прогрішення свої хто розпізнає?

О Милостивий, хай фортуна дбає

Про помилки мої і мої ґанджі,

Та вирок хай ласкавістю заважить.

 

Звели, щоб марнославство і гординя

Не покорили серденька мого твердиню.

Хай демони зневіри та безвір’я

Загинуть в пекла пломені безмірнім.

 

З хвалою в серці ставши на коліна,

Благаю, Господи, побожно і уклінно,

Спаси, Єдиний, Ти є порятунком,

Цілунком долі й талану дарунком.