Посестри. Часопис №105 / Пісня І (із другої книги)
Сховалось сонце. Небо темно-сіре
Дощами землю залило без міри,
Несуться води Вілії шумливі
В стрімкім пориві.
Аж страх бере, як блискає над нами
Та вибухає грізними громами,
А буревій усе з путі змітає
І ліс ламає.
Ковчег робити починай, тесляре!
Хтозна, чи знов не прийде час покари,
Коли було води нестримна сила
Світ затопила.
Тоді шість тижнів не вщухала злива,
На землю повінь ринула жахлива,
Із рік, струмків лилося на простори
Нестримне море.
Міста і замки із людьми живими
Позаливало хвилями морськими,
Не спас пастух, піднявшись до вершини,
Себе й скотини.
В тих водах риба вище гір спливала,
Куди лишень орлиця долітала,
Яку в гнізді, покладенім на скали,
Орлята ждали.
Але тоді пропали діти й мати,
І все живе, крім звіра і пташати,
Що на ковчезі. Ной лишивсь з жоною
Та дітворою.
А все тому, що вже чеснот не стало
І Бог звелів, щоб людство все пропало, –
На всьому світі врятував од згину
Одну родину.
Бо тільки Ной, і завдяки лиш Богу,
Зробив ковчег і плавати мав змогу
Всі довгі дні лихої непогоди,
Аж впали води.
Всіх інших наглі захопили хвилі,
Щось вдіяти були вони безсилі,
Коли навколо небо неозоре
Й безмежне море.
Та врешті гнів угамувався Божий,
І Бог звелів, щоб день настав погожий,
Вступалось море – на його пустелі
Звелися скелі.
Джерела вщухли, зеленіли схили,
А ріки бистрі в береги вступили,
Земля до сонця віття простягала
Й знов розквітала.
Та скрізь лежали страхітливі трупи
Людей, тварин, що збилися докупи,
Й самому Богу, як усе відкрилось,
Тяжко зробилось.
І мовив Бог до Ноя: «Йди на сушу,
Не бійсь, ступай, бо я зробити мушу,
Щоб знову в шати ліс вдягавсь щорічні
На віки вічні.
Хай буде так, як і було на світі,
Земля плоди хай родить розмаїті,
А ви живіть, розмножуйтесь, щоб люди
Селились всюди.
І будьте певні – відтепер ніколи
Вже не затопить гори ті і доли,
На землю повінь вже повік не рине,
І світ не згине.
А в знак того, що не зламаю слова,
Нехай веселка сяє кольорова
Знаменням непорушного обіту
Усьому світу».
Тож досить нам, о лютне, на сьогодні
Старі слова пригадувать Господні!
Ми при каміні маємо нагоду
Знести негоду.
