Посестри. Часопис №104 / Мільйони сердець
У ці дні ми відзначаємо другу річницю порталу «Посестри». Тяжко собі уявити, скільки часу й скільки слів минуло від 24 березня 2022 року (дня, коли був опублікований перший номер часопису). Ми разом творимо наш простір і наш текст – наші мільйони сердець здатні перебороти будь-які біди. У словах Ципріяна Каміля Норвіда, з притаманним йому болем і силою, проглядається глобальне й неминуче, а проте дуже відчутне вже зараз:
Перш ніж Вовчата подивляться щойно прозрілим оком,
Перш ніж Голубеня криленятком змахне слабким –
Мільйони сердець загостять в себе радісно, щиро,
Наче із ніщоти превоскреслий...
Ми живемо в часи глобальних змін, які диктують нам важливі зрушення – в нас самих і в світі, що нас оточує. Речі й процеси можуть проявити свої несподівані властивості та чини, як це лірично окреслив Віктор Кордун:
Ці речі
які саморозкриваються
колись вони захоплять мене
зненацька
Не випадково Василь Стус окреслив доробок Віктора Кордуна як «світ текучої предметності, він мерехтливий і хисткий. Тут майже не знайдеш вигадливої гри барв, тонів, форм. Його поезія по-чернечому сувора і по-чернечому продумана. Може, навіть по-чернечому суперечлива».
У випуску продовжуємо публікацію фрагментів повісті Юзефа Лободовського «У станиці» з його «Української трилогії». Також читайте третю частину есею Людмили Тарнашинської про Вітольда Ґомбровича.
У нарисі «Мій дім на залізничному вокзалі» Мирослава Ільтьо вимальовує картину бурхливого й рухливого сучасного життя: «Негода заштовхує мокрий сніг під комір, та всередині тепло від думки, що я вдома, хоча й адреси в Києві у мене немає». Перегукується з темою творчості й мандрів розмова Олени Олійник із Наталією Бельченко, яка у свій спосіб описує «політ зграї птахів», «які начебто завжди поруч із нами, і в той же час вільні, самі обирають, де їм бути і жити».
