29.02.2024

Посестри. Часопис №100 / Колядки і вальси

як хочеш – забудь як не можеш – візьми

собі трохи сонця з цієї зими –

як спогад польоту

як біле на чорному тлі або як

дарований символ навіяний знак

як пальці крізь воду –

минає епоха минає біда

в театрі тіней – попідтинню хода...

ми всі час від часу блукальці

і німбами нашими встелено дах

і ворог полює на небо в очах

а чує колядки і вальси

 

ми можемо різне і маємо хист

нам ранок дарує святий машиніст

але провідник буде проти –

бо доля не цукор а щастя не чай

і як його радісно не зустрічай –

завжди відчувається спротив

 

але ти засвоїв потрібні слова

щорічні провини щоденні дива

ти сам собі майстер і лікар

і сходяться друзі і котиться віз

і там де зростав молодий верболіз –

проноситься вирок як вихор.

 

бо десь в атмосфері пробито дірки

і серце пропалюють тихі зірки

і в'ється туманом нірвана

і річка блищить аж до самого дна

і жде і не спить – та що біля вікна –

далека як берег – кохана

 

 

 

Копіюючи фрагмент, будь ласка, долучіть цей текст:
Джерело тексту: Лазуткін Д. Колядки і вальси // Посестри. Часопис. 2024. № 100

Примітки

    Пов'язані статті

    «Modern Jazz Quartet» (фрагмент роману «Мадам»)

    Однією з найнудніших імпрез, якими нас тоді частували, був щорічний фестиваль шкільних хорів та вокальних ансамблів. Згідно з правилами, він завжди відбувався у тій школі, що її представники минулого разу здобули головну нагороду – знаменитого «Золотого солов’я». У минулому році цей жалюгідний трофей отримав ансамбль саме з нашої школи – дурнувате «Екзотичне тріо», що спеціалізувалося на кубинському фольклорі і мало серед нас якнайгіршу репутацію. І тепер, через той їхній клятий успіх, на наші голови звалилося справжнє нещастя: організація фестивалю, «громадська робота» після уроків, і, нарешті, апогей ​​кошмару – триденне прослуховування, увінчане фіналом і концертом лауреатів, присутність на яких була абсолютно обов’язковою, адже правила за прояв гостинності господарів.
    Читати повністю
    Loading...