02.06.2022

Посестри. Часопис №10 / «Мию волосся, а наді мною — гради свистять...»

***

Мию волосся, а наді мною — гради свистять,

Небо гуде голосами вогню і заліза.

Піняться хмари.

Пінна землі камяниста гладь,

Чорною кровю скипають її порізи.

А волосся під пальцями стишене і мяке.

Травами пахне — любистком і розторопшею.

І холонуть ті пальці, поки жаске піке

Над головою робить ракета…

А коси довшають,

Перепрочитується наново пів життя,

Аж до форзацу білого, аж до задуму…

Як невчасно затіяла я миття —

Тут, під градами!

Чи такий мені судний день — обернутись в дим?

Чи така мені доля — бути до скону жінкою?

Коси мию.

Й зі мною тріпоче дім

Кожною балкою, аркою і цеглинкою.

Мию волосся — затято, як навісна,

А довкола — місто вогнем захлинається зопалу.

Та коли затихає —

Бодай на трохи —

Бачу — стоїть весна

Сива геть,

Як і я,

Наче — з попелу…

Копіюючи фрагмент, будь ласка, долучіть цей текст:
Джерело тексту: Бережко-Камінська Ю. «Мию волосся, а наді мною — гради свистять...» // Посестри. Часопис. 2022. № 10

Примітки

    Пов'язані статті

    Loading...