Посестри. Часопис №233 / «Щасливого дня, проминувши атоли...»

Щасливого дня, проминувши атоли,
Я став на найдальшім з усіх островів,
І древній дикун, шоколядний і голий,
Мене на узліссі священнім зустрів...

 

І довго ми йшли з ним, все вище, все вгору;
Аж доки той острів під ноги нам ліг –
Прекрасний уламок того світотвору,
Що знаний з казок і незнаних ще книг.

 

На вітах веселі гойдалися мавпи,
Чіпкими хвостами керуючи літ
(Я хисту такого ніколи не мав би,
Хоч би й народивсь перед безліччю літ!)

 

Приходили звірі, ласкаві і милі
(Які? – всі учені сказать не змогли б!),
І тихі на берег виносили хвилі
Барвистих, мов квіти, небачених риб;

 

Хилились під ноги нетоптані трави...
І тут пам’ятаю... так, наче крізь сон:
На древі пізнання трикутник яскравий –
Плакат «Не топтати газон!»

 

І згодом, вже стоячи знову на бригу,
Що навіть для віршів давно застарів,
Я сумно дивився в ту згорнуту книгу,
Де зник цей найкращий з усіх островів!