Посестри. Часопис №211 / Зачудування

Чом у особі занадто одній я?

В цій, а не іншій? І що тут дію?

В вівторок? У домі, а не в кублі?

В шкірі, не в лусці? З лицем, не листям?

Чом лиш єдиний раз особисто?

Саме на суші? При зірці малій?

Не перебувши численних ер?

За всі часи та рослини водні?

За всіх земноводних та небозводи?

До крові й кості? Якраз тепер?

Сама з собою у себе? Чом я

ні за сто миль, ані під боком,

ні сто літ тому, ані щойно

сиджу й гляджу в імлу глибоку –

так, як, здійнявши ніс притьмом,

глядить гарчун, що зветься псом?