Посестри. Часопис №210 / «о так, цього разу все буде по-іншому...»

о так, цього разу все буде по-іншому,

цього разу я буду не стояти в темному вікні

й лякатись обличчя блакитного,

що до нього іде з-під дерев,

цього разу це я буду йти до вікна з-під дерев

і лякати все те, що всередині діється!

 

підходжу,

впираюся лобом у скло,

помічаю блакитні місячні меблі

на площинах кімнати,

 

тільки думаю рота відкрити,

щоб безшумно їх налякати,

коли в дальній стіні кімнати

відчиняються двері

зі спогадом про вікно протилежне,

а з них вибігає

те саме блакитне обличчя

й пливе до мене

зі швидкістю сміху,

з тютю

швидкістю.