Посестри. Часопис №201 / Мостар
cмаглява Боссона повна доброти богиня цієї землі
блукала серед людей непам’ятких її імені
на протилежних нагір’ях Ормуз та Ариман
заряджали гранатомети
я шукав дорогу в кам'янисто-білому місті
з пустими очними ямами
зламані плечі мосту сочили кров із безодні
у рвучкій течії стояв богомильський Добрий
возносив руку пронизану сонцем
світло заломлювалося на червоно коли я ступив ногою
на кладку високо підвішену на сталевих тросах
ніби століття тому в мене на плечі ти шепотіла
що істинно має бути одним є троїстим
але під нами береги віддалялись навзаєм
я бачив
як зґвалтована річка вливається в щілини розтріскуваної землі
сягаючи людей уві сні гинучи вони не тямили
по другий бік посивілий Заратустра
продавав старі поштівки
він простягнув до мене свої затиснуті жмені
я тримаю в них серба магометанина хорвата єврея рома
якщо вгадаєш кого в якій увійдеш до царства
обертаючись я побачив Боссону зі жменькою людей
які щезали в горах брама ночі зімкнулась за ними
вранці я марно шукав їхні сліди
марно допитувався
винесли ноги й не скоро розпалять вогонь у безпечному місці
Добрий сидів на голому камені храму
а ти? запитав я
якщо хоч єдине серце їх дожидатиме
повернуться
