Посестри. Часопис №199 / Ця країна 

Ось перед нами людина, яка шукає витоків і того, що її ділить, з'єднує, оживлює чи звільняє. У поетичному слові або в сюжетності прози ця людина бореться з обставинами й досягає небокраю, за яким – наступний небокрай.

Шукає цих першооснов Антоніна Тосек, польська поетка й минулорічна лавреатка премії імені Віслави Шимборської:

сестроньки, братики,
що нас так тягне, одначе,
 
не робити кроку тоді, коли
цього було б достатньо,
не добивати блістер,
хоча любимо його тріскання
 
що мене ділить –
що мене збирає докупи...

Світ, що здіймається гігантською хвилею над головою людини, може бути здоланий волею та силою цієї людини, її думкою та чином. З оповідання Василя Ґабора «Велика вода»:

Та хiба вцiлiєш, придушений такою товщею води? А вона все голоснiше й голоснiше ревла, нагадуючи наближення велетенського пораненого звiра. Я навiть вiдчував холодний подих звiра-води, i тодi швидко розтуляв повiки, щоб побачити свою останню мить. Та видиво раптово зникало, i навкруги запановувала тиша.

Іншою темою води – напозір безпечної, проте сильної й тієї, що приховує полеглих у війні, – просякнутий уривок повісті Олафа Клеменсена «Сьомі Кринки»:

Вода у річці Басанці прозора-прозора, така прозора, що її можна пити – усілякі мікроби, хвороби та інша нечисть тут не живе – не витримує дивної ледь жовтуватої, трохи винної прозорості проточної води – мікроби-бактерії мруть або перекочовують в інші місця. Набираєш воду в долоні – чисту, зі специфічним ледь-ледь йодованим присмаком – і ковтаєш, утамовуєш спрагу, а потім знову веслуєш, гребеш по цій неглибокій річці між берегів, порослих лісами, пливеш, вдивляючись у товщу сором’язливих вод...

У віршах Томаша Яструна існують сили непереборні, проте такі, що здатні бути поруч із людиною, можуть зробити її повносилою, дати їй буття в рівновазі з природою, стихією:

Замовкла музика
І я стояв у повній тиші
На сцені автобуса
Сивий мов голуб
Що заплутався в сітці
Яку сплів час

За мотто цього випуску ми обрали вірш Гаськи Шиян – саме про першооснови, саме про висліди, саме про людське:

Ця країна 
дала мені паспорт.
[...]
Ця країна 
дала мені хвилину мовчання,
яку сприймаєш серйозно...
[...]
Ця країна 
дала мені найлояльніше оподаткування,
переконання, що 
непевність цікавіша за стабільність...
[...]
Ця країна дала мені
ліричний гімн...
[...]
Ця країна дала мені
тяжкі часи 
прийняття непростих рішень... 
[...]
Ця країна дала мені
свідчення, що немає
ні бога, ні чорта...