Посестри. Часопис №103 / Повні очі

крізь відкриті вікна автомобіля

залітав тополиний пух і травневі комахи

 

на мить зависаючи у салоні

ніби чиїсь душі над рікою через яку перекинуто міст

 

і дерева на островах

спонукали дніпрову воду рухатися далі за течією

 

ти сиділа праворуч від мене  в купальнику

і пісок осипався з ніг і плечей

ніби спомини ніби дні

ніби липкі останні ночі цієї весни

 

дзеркальні окуляри

відбивали світло – аби не було його забагато

і наша швидкість зростала

настільки що вже не було чутно слів

жодного

жодного

 

розтоплена карамелька поцілунку на засмаглому плечі

миттєво вихоплені погляди перехожих

все і так ясно –

вода у небі

небо у воді

і як не пручайся –

повні очі сонячних променів