Посестри. Часопис №193 / чого я навчився від Ірени Вейсайте?

1. що життя це гора, вершина якої завжди – хоч куди б не йти хоч кудою б не йти – є заледве на півдорозі

2. що вцілілі хочуть танцювати, босо, не переймаючись виглядом

скинутого взуття, яке муляло, як і належить, до крові

3. що у власному житті не можна улягати розпуці

через наші помилки та гріхи, бо минуле не є закритим

і здобуває сенс, наданий йому нашими пізнішими

кроками

4. що не згідна з фактами погідність духу є більш далеко-

глядною, ніж відчай згідний з явністю жахіття

5. що пам'ять є коханкою майбутнього

6. що немає нічого прекраснішого за потворність, помазану

світлом

7. що правдомовність – це доказ свободи, а брехня мітить рабствоЦитата з Чеслава Мілоша, з вірша «Чого я навчився в Джейн Герш». [1]

8. що вчитель вчиться впродовж усього життя, але майстерності досягає,

коли вчиться у своїх учнів

9. що отруєні душі людей можна зцілити, прийнявши

їхні хвороби собі в нутро, бо тільки так, всередині себе, формуються антитіла зло-

чину

10. що наділеність правильністю правоти не змінює світ, але його змінює висока наука співіснування з іншими, навіть ціною зречення правильності правоти

11. що невидимий міст можна відбудувати тільки разом

із тими, хто його зруйнував

12. що з пекла виходять за покликом серця

13. що можна любити чуже, нікого не зранюючи

14. що богом є прощення

15. що любов є можливою