Посестри. Часопис №189 / «біла гора...»

біла гора

 

між небом і землею раз зненацька побачена

коли вдосвіта він подався з темної затоки у світ

 

тоді зневірився щось загубив і став дивитись деінде

у битви вступав дім будував сни забував

 

аж доки земля не почала вислизати йому з-під ніг

і небо з гуркотом не впало йому на голову

 

і ось так скочуючись доки безтурботно стрибав через гори

у теплому дощі пам’яті він наслухав дитячий плач

 

відтак повернувся вічний сніг припорошував йому очі

і він втиснув руку у не свою і ввійшов між