Посестри. Часопис №187 / Хіля

1.

Вона відрізала косу, що сягала колін.

Покинула роботу вчительки гри на флейті

в бедуїнській школі в пустелі.

Згорнула гнівні транспаранти. Виїхала.

Не відрізала себе лише від мови.

 

Вона читає цією мовою з двох років.

З шести почала писати вірші.

 

Вона звертається цією мовою до теплолюбних квітів,

які привезла з Тель-Авіва до Берліну.

Прикрасила ними дім своєї дівчини.

Цілу зиму вона переставляє їх у гонитві

за скупим сонцем.

 

Цією мовою вона почула від батьків:

у нас немає більше доньки.

У цій мові існує слово шіва –

семиденна жалоба за рідними.

Батьки Хілі відправили цей ритуал

по її старшому брату, який наклав на себе руки в армії.

Нині, – каже Хіля, коли ми п’ємо каву

в кнайпі на Кройцбергу, – батько

відправляє шіву по мені.

 

Хілю звільнено від служби у війську.

Вона вивчала історію та музику.

Найбільш близьку їй музику

вона знайшла в івриті.

 

2.

Батьки Хілі, діти Голокосту, емігрували

з Румунії до Палестини.

В іврит вони увійшли як у дім,

який треба для себе побудувати.

 

Хіля, їхня наймолодша, пізня дитина,

народжена в державі Ізраїль,

виписала свою мову з держави

й забрала її мов намет у похід.