Посестри. Часопис №187 / Рік
Я розглядався за невідомим мені роком, знаючи, що
небагато прибуває з так далека, блиск напоїв мене,
наче вода рослину.
Був це високосний рік, лисячого кольору, як зріз
пня редвуду або на пагорбах листя винограду
в листопаді.
Пульс музики сильно стукав у його урочищах і кімнатах,
збігаючи з темних гір, притоки заплуталися.
Биттям у барабани конґа вітало мене покоління,
вбране в узорчасті шати обшиті дзвіночками.
Його горлові пісні екстатичної розпачі я повторював,
ідучи вздовж моря, коли прибій ніс
хлопців на дошках і змивав мій слід.
На самому краю обжитого часу вчились
ходити на двох ногах і вимовляти знаки,
накреслені в завжди дитинній книзі роду.
Я розповідав би, якщо б умів усе зібрати, що одна
пам’ять може зібрати на славу людям.
О сонце, о зірки, говорив я, святе, святе,
святе, життя наше піднебесне, і день, і вічне спілкування.
1969, Берклі
10 Poems and a Fragment by Czeslaw Milosz.
Copyright © **** Czeslaw Milosz, used by permission of The Wylie Agency (UK) Limited.


