Посестри. Часопис №186 / «у годину відмитих від бруду провулків...» (Із циклу «присутність»)

у годину відмитих від бруду провулків

аргентинська гармоніка грає з рожевих кущів

але ніхто не полюбить сухі губи суху траву

але ніхто не полюбить зів’ялий жмутик тонких квітів

жовта пляма півонії підключична

жилаві зап’ястя п’яного перехожого

дегенеративне мистецтво

 

але хто закохається в наші танці

приховані в цегляній тіні будинку

коли аргентинська гармоніка

довгим гудком

радянського автобуса

втручається у порожній сон пасажирів серпневої ночі

 

хто полюбить нас

поки ми йдемо з повними кишенями холостих куль

повз оркестрові ями

не падаємо

 

довго тягне бандонеон

перестиглі дотики пальців похилого віку

 

хто полюбить

тих хто цілує у вічі сліпі квіти

і під жорстоку музику розбитого рожевого скла

розчиняється у калюжі

під відвідним жолобом

 

я

я люблю

ранкове позіхання автобуса номер шість

тебе

 

засинай

не слухай