Посестри. Часопис №185 / дерева середнього віку
деревам середнього віку в лісі найважче
ніби ще молоді а вже робота діти комуналка
неслухняний підлісок росте де хоче
легковажні сороки розкидають сміття
байдужі ворони ризикують розбудити маля своїм каркотом
роздають недоречні поради бабусі з омелою замість сережок
а над душею завжди стоять кістяки покійних предків
ніби стежать, чи добре дбаєш про їхнє поріддя
пори року проносяться повз ніби автівки – прокладеною серед лісу дорогою
якщо пощастить, встигнеш навіть отримати задоволення
від непорушного царства снігу в безвітряний день
чи жаданої літньої грози від якої млоїть у животі
а між тим стільки клопотів стільки дзвінків і рахунків
хворіють батьки хворіють діти коли б і мені похворіти
набралася робіт як собака бліх і довбеш їх як дятел цілими днями
ніколи як то кажуть і вгору глянути
тільки стовбури мертвих предків невидющими очима
вдивляються у мінливе небо
чекаючи, коли там нарешті знову пролетить хоч один великий безтурботний пасажирський літак
