27.11.2025

Посестри. Часопис №184 / Притуплене

Все до чого не торкнись  притуплене,

мерзла грудка всередині,

бруківка, яку з'їдає неон.

 

Ти думаєш, про що би ти не мріяв,

а мрії притуплені.

 

Тісно у споминах,

мов у місцях дитинства

і таке приглушене відчуття часу.

 

Страхи теж притуплені,

видива, моменти щастя,

притишений пташинний спів,

тримаємо якось стрій.

 

Сюрикени сніжинок з притупленими гранями зникають у повітрі,

росточки багнетів пробиваються крізь вогкі ґрунти клумб.

 

Притуплені слова, які так боліли,

тепер лише ясна опухлі.

 

Притуплений гнів,

розмиті портрети в калюжах,

їх малюють художники без визнання,

 

притуплені кольори змін,

 

крижини схожі на плитоноски.

 

Тільки скалки надзвичайно гострі,

ними всіяні всі хідники,

пробили взуття,

ятрять,

це ж бо

такі сльози війни.

Копіюючи фрагмент, будь ласка, долучіть цей текст:
Джерело тексту: Гадзінський Я. Притуплене // Посестри. Часопис. 2025. № 184

Примітки

    Loading...