Посестри. Часопис №178 / Минуле

Минуле – це така товста

й дедалі товстіша книга.

Вона розгортається сама

на читаних-перечитаних сторінках.

І пише себе також сама.

І нехай буде не до кінця зрозумілою,

нехай ті самі події

у згадках виглядають по-різному,

а сума спогадів не дає правдивої картини.

Правда не є ціннішою за почуття.

Дозвольмо Минулому помилятися –

особливо на нашу користь.

Нехай пропустить записку, написану (за браком іншого паперу під рукою)

на звороті щойно подарованої світлини.

Нехай змінює рефлекси відрази

на будь-які лагідні слова.

Нехай попрацює.

Нехай подбає,

щоб ми могли

по-доброму його згадувати.

Ріка тече по камінню

й сама очищається.

Можна дивитися в неї,

як у дзеркало. Дивимося.