Посестри. Часопис №177 / Сповідь

Трійко нас у ролі священиків.

Довга перерва після фізкультури. Роздягальня.

Дівчата юрмляться в черзі, спітнілі

після гри в баскетбол, у вибивали,

перегукуються, сперечаються,

у кого більше на совісті.

Стільці слугують сповідальнями.

Ми стаємо на коліна біля спинки.

Вбігають хлопці з сусідньої роздягальні,

за ними – дітваки з інших класів.

Шаленство по всій початковій школі. Квапливе

вигадування зізнань замість зізнання у вигадках,

неправді, провинах – перед чужою людиною

за решіткою темної будки.

Спокутування: розгризти гіркі

плоди горобини,

кілька, жменю, це залежить від того,

наскільки тяжкий гріх,

наскільки жвава брехня про проступки, що вилупилися

з розмов дорослих, зі сміху, з нашестя

образів, коли відволікаєшся на уроці, зі страху,

коли прокидаєшся вночі і дивишся

в небо між висотками.

 

Скільки було таких днів: на стадіоні біг на короткі дистанції,

в спортзалі – кидання м’яча,

а за стінкою – змагання з історій, імпровізованих

або майстерно складених заздалегідь.

Нас накрили. Закінчилося викликом

до директорки і доганою. Вчитель катехізису кричав:

будете сповідуватися за цю сповідь!