Посестри. Часопис №173 / Голоси

Хмариться в небесах,промовив він, спохмурнівши,

закинувши голову. Друг з біофаку.

Одна коротка фраза веде крізь час

його обличчя й ім’я.

 

Вода після купання. Прозоро-брудна! – вигукує дитина. І забуває.

І хоча ванна давно засмоктала ту мить,

слово раптом повертається.

 

Так само, як ти чуєш знову через роки

стару (для тебе тоді), вчительку географії:

ось так, в результаті тектонічних рухів

вичепурилися Аппалачі.

 

І бачиш її, маленьку, перед чорною дошкою.

Тінь дитини розхлюпує прозоро-брудну воду.

Стає дедалі темніше. Хмариться в небесах

над масивами гір, які вичепурилися.