Посестри. Часопис №166 / Депортація

Мов черемха, зрубана над самою землею – сусідка,

українка, привезена з Перемишльщини.

Її пам’ять випустила численні пагони з бруньок, що сплять в низу

стятого стовбура.

 

Гілки торкаються вікон, стін колишнього дому. Насичують кров киснем.

Міцно тримається молоде листя.

В її уривчастих фразах, сповнених прогалин,

золотиться пшениця (сховок для куріпок), наповнюються горища,

підвали, вулики. Чути гомін залишених померлих;

зависнувши на пряслі сполучника, вона за мить замовкає. Сніг крізь шпарини потрапляє до кімнати.

Сніг притискає листя до землі.

 

Коли їх виселяли, на вулиці вже чекали, і вони брали з собою те, що трапилося під руку.

Хтось почав зносити шафу з другого поверху, і вона застрягла біля сходів.

Так і залишилася в пам’яті – ледь стирчить вниз,

але вся ще нагорі.