Посестри. Часопис №155 / «із чиєїсь легкої руки для когось не станеться завтра...»

із чиєїсь легкої руки для когось не станеться завтра

із нехоті глянути вгору, із пошуку рішень простих

зі свята, що завжди з тобою, з роздутого еґо

з ігнору усього, від чого тобі не болить

 

в своєму маленькому світику, як у скляній ялинковій прикрасі,

сховаєшся, ніби не знаєш, як легко розбити її

святкові вогні розгоряються дужче і дужче,

тут спраглі життя, тут для щастя спиняється мить!

 

з чиєїсь легкої руки виривається куля

земна з усіма, що на ній. обривається серце

для когось сьогодні уже закінчилось вчора

для когось – закінчиться завтра

 

у кулі скляній ялинковій ще падає сніг

і свято триває, і навіть здається, що радість

можлива і справжня,

 

але застигаючи, сміх переходить в гримасу

годинник на вежі давно не показує часу

хіба ти не бачиш з твоєї легкої руки

висковзує куля і котиться, котиться, пада

під ноги святочного натовпу, п'яна бравада

повторює награно: будемо, будемо жить!

 

ніхто не бажає лишатись у натовпі скраю

бо часом туди здичавілий фанатик в'їжджає

чи бомби скидає, чи просто щодня методично вбиває

 

якась ти наївна, закинуть: буває, вбиває,

бувало й буває

 

і куля земна, підкотившись заблизько до краю

так падає довго у прірву, що збоку здається – летить

                                                                                                                     

2 січня 2025 року