Посестри. Часопис №155 / «уяви: війна зупиняється на раз-два...»

уяви: війна зупиняється на раз-два

сонця відірвана голова

котиться за розбомблений терикон

 

розповзається материком

плівка в'язкої темряви,

крізь яку як не пробуй рости,

зарубцюватись, зализати рани,

 

а вона не дає. орієнтуєшся на фб-пости

розпізнавання своїх і чужих,

 

вздовж доріг прибирають знаки

«заміновано, не заходь»

в цьому напрямку їздять тільки ті,

що не вертають назад

 

народи вироджуються, настають часи,

коли відкривати комусь двері –

вимагає сміливості й сил

нелюдських, безпеки червонокнижкий звір

робить крок із узбіччя в мінні поля

 

чия це земля – Калитчина?

                           тих, хто поліг тут, земля

 

ти не планував дожити до таких непевних часів:

сів у калюжу крові, упав, відтиснувся, знов сів,

 

нікого більше тут не цікавляв слова,

ними не зупиниш кров, не відіб'єш удар

 

життя дають по одному в руки,

не можна передавати в дар,

 

будьмо гранично чесними – це все вже з нами було,

виживати на цій землі – це мистецтво, а не ремесло

 

ті, що тут залишалися – завждѝ несповнá

відгризали себе, щоб вирватись із капкану, з ярма,

хто кінцівку, хто мову, хто принципи,

покровить, та живий

 

уяви собі, як війна зупиняється на раз-два,

і вий

і вий                                                                                                             

 

20 січня 2025 року