Посестри. Часопис №153 / «Боже, що в ранах моїх називаєшся кров’ю...»

Боже, що в ранах моїх називаєшся кров’ю,

Боже, що в шрамах моїх озиваєшся болем,

Дай мені силу прийняти нестерпне з любов’ю,

Жити життям, бути світлом – густим, неспрокволим.

Двері комусь відчиняти, щоб дім і додому,

Серце комусь зігрівати і руки у холод,

Жити дощентно, як прагнеться, але потому –

Хліб розділити з голодним, тамуючи голод.

Боже, чинися в мені – в роззиранні, в прозрінні,

В тому, про що тільки мрію, щоб справжнє і сутнє.

Мовлю молитву – і світло, живе в мерехтінні,

Перезбувається – просто – зі мною – в майбутнє