Посестри. Часопис №153 / Навчитися світла

Свято ж не в календарі, а в радісних обставинах і вільному подиху. Повеликодній тиждень ми присвячуємо спільному пробуванню з родинами, згадуванню доброго минулого та надіям на краще майбутнє, пошуку вічного і справжнього. Вчимося світлу, завдяки якому хочемо вижити.

У поезії Маріанни Кіяновської багато надії, які і багато пошуків. Це сумніви, що ведуть і утверджують:

Навчитися світла, а потім навчитися тіла,
Яке не зупинене в просторі, в часі, у крові.
Хотіти хотіти хотіти хотіти хотіла –
Любити любити і бути щоразу в любові,
В початку кінця, в миті творення, у таємниці,
Коли сокровенне збувається з віри у силу.

«Сьогодні День П! Війні кінець! Війні кінець! ВІЙНІ КІНЕЦЬ», − пише Астрід 7 травня 1945 року. Пише після 6 років війни. Я читаю це в момент, коли ми наближаємось до третьої річниці повномасштабного вторгнення», − ці слова з есею «Астрід Ліндґрен і її «щоденник надії» Євгенії Завалій наповнюють надією, що й ми дочекаємося радості, дуже особистої і тривожної, заради якої здолали відстані й роки. Що й ми дочекаємося дня, сповненого особливої краси, краси перемоги і справжності.

В оповіданні «Але її звали Марта» Мар'яни Лелик ця справжня краса майстерно окреслена:

«...Але її звали Марта.

Поміж вечірніх суконь і височезних підборів на випускному її кросівки, джинси й чорний гольф добре виділялися. В пологовий інші їздили – вона двічі народжувала вдома, у воді. Усі її листи підписані були незмінно – «Щиро М.».

Вона інакша, відмінна й від свого імені. Невже не видно? Навіть волосся ніколи не фарбувала й не носила макіяж, щоб усім видно було, яка…

Яка?..»

Крізь глибокий сумнів ліричний персонаж Кшиштофа Сівчика бачить просвіт у майбутнє, залишаючись людиною в усій своїй природності:

...Певної миті
Все може стати в нагоді
Навіть добре слово
Даруй
Але я не знаю яке
 

Редакція зичить спокійного, сповненого світла – справді Світлого! тижня, сповненого добрих текстів і надії.