Посестри. Часопис №149 / Я гірша II

Торкаюся до матері.

Не зачасто. Недавно я зняла

вію з її щоки. Маю острах.

Цього замало. Думаю про самотніх

немовлят у лікарнях

під час війни.

Ніхто їх не приготав.

Повмирали.

Із мамою все гаразд,

але ніяк не може опануватися.

Замовляю для неї масаж

із доїздом додому.

 

Пишу тому хлопчині.

Не робити масажу

на паперових простирадлах,

на одноразових рушниках.

Йдеться радше про те, щоб мама зараз мала

контакт із життям.

Прошу його принести зношені

махрові рушники

із зазубленою на ріжках

бавовною.

Можуть бути навіть трошки брудними.