Посестри. Часопис №139 / Поетика

Чи коли прокидаєшся наче тварина,

котра мовить двояко. Одною говориш –

вимагає твого язика друга мова,

хоч її і не чути. Адже ці частоти

 

цілковито закриті для слуху людського.

Проте мова ця мовить і не припиняє.

Так і бджоли, як з вулика мед викрадає

рука пасічника, галасують беззвучно,

 

долітає лише безвідрадне дзижчання

їхніх крилець, і рій піднімається в танці

драматичної скарги, мов хор давньогрецький,

що спішить сповістити про вироки долі

 

(коли божа рука на комах встановила

пастку, й раптом туди потрапляє людина).