Посестри. Часопис №139 / Халіл Халілов: Відновлюємо кримськотатарську культуру по крихтах
Халіл Халілов – голова Кримського дому у Львові і у Варшаві. Повернувшись у Крим на початку 2000-х після тривалої депортації їхньої родини, він знову змушений був покинути батьківщину в 2014 році, коли півострів окупували російські війська. Але й далеко від рідної домівки Халіл Халілов продовжує популяризувати кримськотатарську культуру, відновлюючи її по крихтах. Він із колегами збирає та записує історії живих свідків депортації 1944 року, організовує фестивалі, концерти, форуми, запроваджує нові проєкти.
Олена Олійник: Пане Халіле, колись ваші співвітчизники стали жертвами радянських репресій. Чи хтось із вашої родини пережив депортацію з Криму у 1944 році?
Халіл Халілов: Так, мій дідусь по маминій лінії. Всю його сім'ю, крім старшого брата (він був на війні), депортували 18 травня 1944 року з Бахчисарая до Узбекистану, в Самаркандську область. Коли старший брат повернувся з війни і поїхав до Криму, йому сказали, що весь кримськотатарський народ оголошений зрадниками і депортований, і йому теж не можна повертатися до Криму, бо на ньому також тавро зрадника, оскільки він – кримський татарин. Брат дідуся поїхав до Узбекистану шукати сім'ю, оселився серед кримських татар тапредставників інших депортованих національностей у Ташкентській області. Трохи пізніше йому вдалося знайти сім'ю, і він як фронтовик попросив про возз'єднання з родиною. Зрештою, йому дозволили.
У Самаркандській області були дуже важкі умови: мій дідусь із сім'єю жили в землянці, яку самі викопали. Вони вирішили переїхати до брата в Ташкентську область. Дідусь розповідав, що це була найстрашніша дорога в його житті: їх везли на возі, запряженому конем, у них не було їжі, і вже в дорозі члени його сім'ї почали пухнути з голоду. Випадково по дорозі вони натрапили на купу сміття, в якій знайшли картопляніочистки, які, за словами мого діда, врятували їх від голодної смерті. Їм вдалося дістатися до брата, і вони оселилися в колгоспі імені НКВС. Там народилася моя мама, і там пройшло моє дитинство та юність.
Ол. Ол.: Коли ви повернулися до Криму? Яким було повернення?
Халіл Халілов: У 1992 році мої дідусь із бабусею та його молодший син зі своєю сім'єю повернулися на Батьківщину. Інші члениродини мого діда знайшли свій вічний спокій на чужині. Коли кримські татари вирішили повертатися до Криму, проблеми почалися ще в Узбекистані. Майно і житло було складно продати за гідну ціну, місцеві розуміли, що кримські татари все одно поїдуть і продадуть обійстя, тому купували будинки за безцінь. Також почалися випадки бандитизму. Якщо злочинці дізнавалися, що якась сім'я їде до Криму і вже продала будинок, вони могли пограбувати. Сім'ю двоюрідного брата мого діда бандити вбили і пограбували, і це сталося за один день до виїзду в Крим... І таких випадків, на жаль, було багато.
На півострові кримським татарам були не раді. Можливо, через страх, адже в наших будинках жили нові господарі, які забрали все наше майно, наші землі. Певно, вони боялися, що ми вимагатимемо повернення захопленого. Було складно купити житло, здобути прописку, влаштуватися на роботу. Моєму дідові вдалося купити будинок у Сімферопольському районі, в одному дворі з російською сім'єю, яка постійно влаштовувала п'яні посиденьки і всіляко намагалася нашкодити моєму дідові та його родині. Дідусь їздив до Бахчисарая, знайшов свій будинок, звідки їх депортували, дуже просив, щоб його пустили у двір хоч би подивитися на місце, де він жив, де пройшли його найкращі роки, але нові «господарі» відмовили…
Я приїхав до Криму досить пізно, у 2003 році.
Ол. Ол.: То ви народилися не в Криму. А яким було ваше дитинство?
Халіл Халілов: Пригадую літні поїздки на Таш-море – велике ташкентське водосховище. Нас із моїми братами туди возив дідусь на своєму «Москвичі». У спекотне узбецьке літо поїхати на Таш-море –було найкращим заняттям. До речі, це гігантське водосховище копали депортовані – люди різних національностей, як жили й працювали в колгоспіімені НКВС, у тому числі й мій дід, він нам про це розповідав. А ми, ще діти, дивилися на нього із захопленням, адже він зміг викопати таке велике море! Уже ставши дорослими, зрозуміли, якато була пекельна праця і яка важка долявипала нашому дідові.
Ще один яскравий спогад, теж пов'язанийіз поїздками на дідовому «Москвичі». Недалеко від нас розташовувалося інше селище, куди депортували кримських татар, воно називалося Чигирик, там видобували уран і там були магазини зі спецзабезпеченням. Ми їздили туди купувати фруктове морозиво,найсмачніше! Його продавалитільки там. І взагалі, будь-які виїзди із селища здавалися святом.
Ол. Ол.: Ви – музичний менеджер, отже, маєте музичну освіту?
Халіл Халілов: Я вважаю себе менеджером у сфері культури, не тільки музики. Іноді навіть працюю як художник, працюю з інсталяціями та перформативним мистецтвом, але церадшеекспериментальний досвід. У мене немає спеціальної освіти. На жаль, через певні обставини мені не вдалося здобути вищу освіту. Але я завжди займався саморозвитком, моя мама прищепила мені любов до книг, тож із дитинства я багато читав. І постійно знаходив якісь онлайн-курси, багато спілкувався й спілкуюся з творчими людьми, вчуся у них.
Ол.Ол.: Які музичні жанри улюблені? Хто вас надихає у вашій діяльності?
Халіл Халілов: Мені подобаються різноманітні жанри. Головне, вважаю,–їхні якість і зміст. Останні кілька років віддаю перевагу народній музиці різних національностей, а також експериментальній музиці, в основі якої лежить фольклор, етно-рок, етно-джаз… Останнім часом мене надихають люди, які не покинули Криму після окупації 2014 року. Вони перебувають у важких умовах, але все одно не опускають рук, пишуть книжки, пісні, музику, не дають зникнути нашій культурі. Це дуже складно робити там, але вони роблять багато.
Ол. Ол.: Після депортації кримськотатарська культура зазнала утисків. Наскільки вдалося її відновити? Чи проводиться зараз, у часи війни, робота з її відродження?
Халіл Халілов: Одразу після депортації почалося знищення всього кримськотатарського в Криму. Руйнувалися мечеті, кладовища, всі культурні споруди, школи, майстерні. Перейменовувалися міста, села, вулиці. Кримських татар навіть викреслили з Великої радянської енциклопедії. У місцях депортації про культуру не йшлося, аджелюдям доводилося виживати, і, звісно, багато було втрачено, а деякі види мистецтва – назавжди. Так, чимало ентузіастів почали збирати по крихтах нашу зруйновану культуру, з'явилися люди, які відродили деякі ремесла, гру на народних інструментах, але, на жаль, усе рухається дуже повільно, і причина цьому –жахливі події: окупація Криму, війна. Але все ж таки з'явилося багато хороших проєктів як у Криму, так і на неокупованій частині України, куди виїхали кримські татари.
Ол. Ол.: Коли ви виїхали з Криму, за яких обставин? І чому саме до Львова?
Халіл Халілов: Я змушений був виїхати з Криму в липні 2014 року. Не мав великого вибору, куди їхати, розглядав Київ або Львів. У Львові відгукнулися знайомі, сказали, що допоможуть. Це був Алім Алієв, він поговорив із нині покійним Маркіяном Іващишиним, і той сказав, щоб я приїжджав, для мене знайдеться робота в культурному центрі «Дзиґа». Я приїхав до Львова, де завдяки Аліму та Маркіяну мені вдалося облаштуватися і реалізуватися як культурному менеджеру.
Ол. Ол.: Що для вас є Крим, чи сумуєте за ним?
Халіл Халілов: Так, дуже сумую за Кримом, за людьми, які там. Хочеться бути поруч із ними в цей непростий час. Навіть трохи шкодую, що поїхав…
Ол. Ол.:. У лавах ЗСУ воюють багато кримських татар. Міністр оборони – Умеров – ваш співвітчизник. Чи додає це оптимізму і надії на звільнення Криму?
Халіл Халілов: Звісно, наші хлопці теж є у війську, точної кількості я не знаю, але їх немало. Є окремі батальйони, такі як батальйон «Крим» і батальйон імені Номана Челебіджихана, а також багато моїх співвітчизників служать в інших підрозділах і батальйонах.
Незважаючи на те, що Умеров мій співвітчизник, я сприймаю його як державного українського міністра, а не кримськотатарського. Думаю, що він мислить більш масштабно і робить усе, аби повернути окуповані території України. Я з 2014 року вірю і сподіваюся, що Крим стане вільним, це буде непроста перемога, але вона буде. Хтось не вірить у це, але так само хтось не вірив, що кримські татари зрештою повернуться на свою землю. Нам казали: як можна протистояти Радянському Союзу, він такий великий, а вас так мало?Але ми повернулися, і так само буде з визволенням Криму та всіх територій України.
Ол.Ол.:. Чи залишилися в Криму люди, з якими ви тримаєте контакти? Яка там ситуація зараз?
Халіл Халілов: З моменту окупації і до сьогодні тиск на кримських татар не послаблюється, тривають арешти, обшуки, залякування. До Криму завозять чимало військової техніки, Крим сильно мілітаризується, у навчальних закладах проходять агітаційні акції на підтримку війни росії проти України, дітей змушують ходити на подібні акції. Під виглядом реставрації руйнують культурні пам'ятки. Так само, як і після депортації 1944 року, до Криму завозять велику кількість людей із різних куточків росії, тим самим змінюючи етнічний ландшафт півострова, і це, на жаль, не на нашу користь.
Ол.Ол.: У Криму ви тривалий час займалися організацією культурних подій. Яких саме? Які з них вважаєте найвдалішими?
Халіл Халілов: У Криму я працював адміністратором фольклорного ансамблю «Крим» – і на базі ансамблю створив арт-центр. Там відбувалися камерні концерти, творчі вечори, виставки. Це був єдиний на той час кримськотатарський арт-центр, який давав кримським татарам платформу і можливість творчо експериментувати. Також я організовував концерти кримськотатарськихмитців: це були фольклорні колективи та окремі виконавці, а також артисти, які працюють у сучасних напрямах музики. Також у мене була своя музична передача на телебаченні, де я відкривав нові музичні колективи, розповідав про них і показував їх глядачам. Напевно, найвдалішим проєктом був арт-центр.
Ол. Ол.: Чим займаєтеся зараз? Розкажітьпро нові проєкти.
Халіл Халілов: Зараз є два проєкти, над якими я працюю: «Тамирлар», де ми записуємо усні історії живих свідків депортації 1944 року, і другий проєкт – «Кримські чаїри», де перекладаємо і дублюємо кримськотатарський YouTube-контент англійською й польською мовами. І, звісно ж, у пріоритеті в мене – гуманітарна допомога Україні. З початком повномасштабної війни і до сьогодні я не припиняю цим займатися, у мене є хороші партнери в Німеччині та Америці, разом із якими це робимо.
Ол. Ол.: Що можете сказати про літературний конкурс «Кримський інжир»?
Халіл Халілов: Прямого стосунку до фестивалю «Кримський інжир» я не маю, раніше допомагав у деяких організаційних питаннях. Це проєкт мого друга Аліма Алієва, який разом із Анастасією Левковою його проводить. Це дуже потрібний, якісний проєкт, він допомагає підтримувати культурний зв'язок між Кримом і неокупованою частиною України, а також дає можливість реалізуватися поетам і прозаїкам.
Ол. Ол.: Що пов’язує вас із Польщею?
Халіл Халілов: Це особисті інтереси та причини, які роблять мене щасливим, але я поки що не хочу говорити про це публічно. Польща дуже динамічно розвивається, і це мені подобається. Я вважаю, що Польща може стати гарним мостом для того, щоб познайомити Європу з кримськотатарською культурою. Тому мене зараз пов'язує з нею також організація, яку я тут відкрив.
Ол. Ол.: Розкажіть, будь ласка, про діяльність Кримського дому у Львові та Кримського дому у Варшаві.
Халіл Халілов: ДіяльністьКримського дому у Львові почалася в 2014 році, її метою було долучити кримськотатарських митців до великих українських подій, фестивалів, концертів, форумів. Таким чином ми намагалися не переривати культурний зв'язок між Кримом танеокупованою частиною України. Також знайомили львів'ян із культурою і традиціями кримських татар, створювали спільні культурні проєкти.
У Варшаві ця організація відкрилася зовсім недавно, їй усього кілька місяців, а мета й цілі приблизно такі ж, як і у львівської, але тепер завдання трохи масштабніше – щоб кримськотатарська культура не втратила зв'язку з Європою і була гідно представлена в країнах Європи. Плануємо провести виставку кримськотатарських художників у великих містах Польщі, перекласти кримськотатарські книжки польською та англійською мовами, взяти участь у фестивалі «Чорноморські дні» у Вроцлаві, показати кримськотатарські фільмина фестивалі Українського кіно, і багато інших планів. Про всі ці та інші події й новинки, а також про нашу діяльність можна дізнатися на сторінці KrymskiDom у фейсбуку.
