Посестри. Часопис №136 / «Із глибини волаю до тебе, Господи...»

Із глибини волаю до тебе, Господи.

Із глибини війни, із її вогнедишного черева.

Зачуй мій голос, Господи.

Хай не заглушать його ані вибухи, ані постріли.

Ані автоматні черги, ані винищувачів рикання.

Ані важка хода танків та беемпе,

Ані тихе підкрадання деергешників.

Чуєш мене, Господи? У вогнедишному череві

падають перелітні птахи, бо вони з України.

Чуєш мій голос, Господи? У гнилому череві

запала мертва тиша, ані банкнота не шелесне

на всіх безкраїх федеративних просторах.

Чуєш моє волання, Господи? Цей кит гниє з голови.

Не дай йому нас заковтнути, Господи.

З його фонтану замість нафти ллється кров.

І заливає все навколо. Все, до чого дотягнеться.

Із глибини волаю до тебе, Господи.

Зупини його вже нарешті раз і назавжди.

Інакше це доведеться зробити нам.

І тоді ми за себе не відповідаємо.

 

10 березня 2022 року