Посестри. Часопис №130 / «Літні руді жінки вертають з базару...»

Літні руді жінки вертають з базару

маківки з прозорим покульбабілим волоссям –

    світяться наче тонзури

          якщо дивитись згори –

але я їм цього не скажу.

Довга, довга дорога додому.

Як пережити це літо?

з його гострими графітовими тінями

з його білими списами світла

що пробивають райдужку

як тонкостінний келих

навіть через повіки –

плюскочеться біль

темним густим вином

ковток, ще ковток...

Трояндовий дім розквітає

і колеться ламаними кутами

відвертого встояного сонця

(айсберг сусіднього дому тане і тоне

коричневі пенсіонери курять у синій тіні)

 

крильця дитячих шкарпеток ковзають у промінні –

собачки і сови, єноти і ведмежата,

всякої тварі по парі.

Не хочеш а усміхнешся

високий ковчег –

серпокрильці майже черкають крильми

такими чорними що аж срібляться

такими гострими аж кров із-під вій.

Лети, шматяна лялько

плануй нижче – повз м’ячик абрикоси

що закотився у двір

туди де шипшиновий кущ

виблискує новорічними  гірляндами

попроси у ягід аби швидше достигли –

хай нарешті

         вернеться осінь з базару

я нікому не розкажу про

перші заморозки на її маківці

                                         обіцяю