Посестри. Часопис №128 / «Хай там як…»

Хай там як,

але кожен рік завершується і починається

Різдвом.

Ти стоятимеш десь на ґанку

своєї багатоквартирної країни,

шукатимеш поглядом першу зірку

понад тьмяними очима знервованих автівок,

а тріє царілюб’язно підноситимуть дари:

сигарети,

американо з пластянки,

30 літрів бензину; цього поки що вистачить.

 

Попереду довгий шлях.

Схід і захід, не кажучи вже про південь і північ.

Лабіринти підмерзлих трас,

тяжко зранених військовою технікою.

Тромби блокпостів.

Домашня їжа у придорожніх кафе.

Перекинуті фури, ніби жуки горічерева.

 

Праворуч, ліворуч або й прямо –

хоч би скільки було доріг,

ти все одно вмиратимеш і народжуватимешся

тільки у цій країні.

Ти все одно ніколи не скористаєшся

тими іншими вказівниками.

 

Але щораз шукаючи зірку без навігатора,

знай,

що десь з інакшого ракурсу

її шукаю і я.

 

2017