Посестри. Часопис №126 / На дні цього туманного смутку

Проблема майбутнього така ж невирішенна, як і сама природа часу: його немає, допоки ми його не придумаємо, він наче існує поза нами, хоча поза нами лише ми самі – наші ілюзії, фантазії та домисли. І на цьому дні історії, що виявляється щоразу вищим поверхом, а дно дедалі глибше й глибше опускається, шукаємо відповідей, ким же нам бути і як собі зарадити.

Український поет Олаф Клеменсен окреслює нашу проблему:

туман
на дні цього туманного смутку заздриш не тільки дронам
але простим і банальним кулям
вилетів і пропав-загубився
начебто тебе і не було ніколи ніде ніким…

У своїй стилістиці Войцех Копеч (вірші в перекладі Ростислава Кузика) малює схему непростої перцепції часу та подієвості:

Місяць був якраз
для комашні. Джонні Віхляч як остання
 
людина ставав над схвильованою басолею і одразу
брався за простукування укріплень.

Інші аспекти часу та особи увиразнює в першій частині статті «Падура: спудей чи патрон?» професор Олександр Глотов. У перебігу історії та непростих обставинах, що випали на долю відомого й водночас не до кінця знаного нам Томаша Падури, виникає колізія характеру національного та мовного, яка розчинається і зникає, коли змінити пункт погляду чи призму, здатну спотворити щось надто людське:

І тут ми стикаємося з дуже суперечливою ситуацією. Для історика польської літератури такого автора – Томаша Падури – практично не існує. «Падура… заспівав і пішов, та й розчинився у численних легендах і чутках», – пише про нього один із найретельніших дослідників. Так, незначна фігура на маргінесі так званої української школи польського романтизму, до якої відносять потужніші постаті Юзефа Крашевського, Юліуша Словацького, Юзефа Коженьовського та низки інших. Поляк Падура писав переважно українською мовою, бо, навчаючись у Кременці, перейнявся духом української старовини, відчув себе внаслідок цього таким собі старцем-лірником, блукав Україною, закликаючи до боротьби у своїх ніби старовинних піснях і думах.

Прозове крило випуску пропонує уривок із повісті для підлітків «ЕкспИрЕмент» Мар'яни Лелик, у якому головна героїня – школярка – одного дня просто відмовилася говорити і абсолютно замовкла. Ніхто, ні батьки, ні друзі, ні школа, ні улюблений пес Некст не змогли видобути з дівчини ані слова:

Її життя тепер – суцільна каша. Книжки, посуд, серіальчик, малювання, з Некстом погуляти, рибок погодувати. Рибки Русю розуміють, як ніхто. А Некст злиться, бо хоче, щоб вона віддавала команди, бігала з ним і голосно сміялася. Нічого, зрозуміє й він.