Посестри. Часопис №125 / Пісня ІІІ Парафраз Псалму LVI. Плач Вселенської Церкви

Рятуй мя, Боже, бо поправ мене нещадно

Муж бранний, зело прикрий і шкарадний,

Що день у день одне на думці має:

Як мій талан безжалісно зламає.

 

Він гнобить мене радісно і жорстко

І всіх припрошує подерти з мене шерсті.

Я цілий день ховаюся від нього,

Жах і вночі не полиша одного.

 

О милостивий, добросердий Боже,

Тобі відомо, що всякчас мене тривожить,

Ти – уповання, Ти – моя ослона,

І будь таким віднині і до скону.

 

Твоїм обітам я завжди ввірявся.

Вони для мене як Христова риза.

Ні слово гостре, ні хитке лукавство,

Ані борня – не бути їм за пастку.

 

І кожне моє слово перебрешуть,

І кожна моя справа їм як нежить,

В моїх піснях фальшива кожна нота,

Та й вигляд мій для них – бридка гидота.

 

Кричить збіговисько безбожне: Розіп’яти!

Відтяти голову і розірвати шати!

Нема безпечної тепер мені стежини,

Невже ніщо цю потолоч не спинить?

 

Невже Ти стерпиш, Боже справедливий,

Що буде тішитись мерзенністю злосливий?

Чи за своє одержить тлум продажний

І стане пред лицем відплати кожний?

 

Я знаю, Ти завжди береш на кпини,

І ревно лічиш всі мої провини,

Та краплі сліз очей моїх плакучих

Невидимі для тих, хто бідне серце мучить.

 

Коли знічев’я я ослаблий падав духом,

Ти прикладав мені своє ласкаве вухо,

Любові бачив знаки безперечні,

Прихильності відчув потужні плечі.

 

Твоїм обітам я завжди ввірявся.

Вони для мене як Христова риза.

Ні слово гостре, ні хитке лукавство,

Ані борня – не бути їм за пастку.

 

Мого життя Ти ревний охоронець,

Для коренів моїх – надійна крона.

Не забарюся жертву повернути

Обіцяну, ніколи не забуту.

 

Обладою Твоєю мої ноги

Не зійдуть зі священної дороги

Допоки дух сумирно проживає

У тілі утлим. Іншого немає.