Посестри. Часопис №122 / Біль. Діамант

Це просто – потрібно лише пережити,

Аби народитися наново вкотре,

Цей біль допустити, бо ж несамовитий,

Щоб кров проштовхнула його до аорти.

 

Вдихати його й видихати віднині,

Із ним перестояти, перетриматись,

Це лезо двогостре, що віссю у спині,

Ці скалки у грудях, що цінно їх мати.

 

Ці скалки коштовні – твій скарб найдорожчий,

Під серцем носи діаманти колючі.

Лавандові квіти приходять із прощі,

До синього сну допасовують ключик.

 

Тож перебирай свої зоряні чотки:

Твій біль із тобою навіки, до скону,

Уже він достигнув, уже він солодкий,

Мов ягоди із виноградного грона.