Посестри. Часопис №120 / континуум

такий тепер час:

мусимо бити

собі по грудях

вершлягами

щоби знову

заводити

серце
 

такий тепер час:

знищено

усі дзеркала

бо відображення

стали

реальнішими

від нас
 

такий час:

на світлинах

замість облич

проявляються

лише гіпсові

зліпки
 

і тіні наші

постають

із землі

а ми –

неперервно

до землі

наближаємось
 

бо такий тепер

час

коли часу

немає