Посестри. Часопис №112 / Половинки яблука

Через столик по діагоналі

сидять двоє,

дивляться одне на одного, у вікно.

Їхні репліки недосконалі,

як у хорошому кіно.

«А тепер я поясню, чому ми не будем разом»,

– каже вона, і таки робить це.

Все звучить дуже логічно.

Він погоджується з усім одразу, хмуриться,

допиває чай механічно.

Потім дійові особи мовчать. А там, надворі,

пахне так, ніби можна щось спочатку, –

весна, все тече.

Вона тихо говорить, говорить,

але, здається, хоче кричати. 

Принесіть, будь ласка, чек. 

Мені видно навіть звідси: насправді, ніхто

з цих двох не хоче йти.

Я бачу, як пульсує жилка. В рукав не лізе рука.

Але він лишає чайові. Вона застібає пальто.

«Бувай. Якось дзвони...» «І ти».

Ще мить – і місто з’їдає половинки яблука.