Посестри. Часопис №111 / Cирен надсадні крики

Що сьогодні є метафорою, що алегорією, а що прямою мовою з поля бою? Явища, про які можна було прочитати лише в поетичних книжках, – надсадні крики сирен, болючі слова про втрати, потаємні зізнання про бажання вижити – тепер стали відчутними та реальними, наче тіні, що раптом закам'яніли.

На горах малахітових – криштальна тиша пустки,
В містах гуркочуть обстріли, сирен надсадні крики.
Коли запустять сто ракет – сто молитов запустиш:
Коли ти нижчий від трави, тоді ти вже великий.

Світлана Богдан водночас метафорично і прозаїчно малює краєвид сучасної війни за виживання, за життя. Що сховалося за чорною крапкою в небі – крук, який мостить гніздо у верхів'ях паркових дерев, чи безпілотник, траекторія котрого відома лише безликому вбивці з чужинським прапором на передпліччі?  Мечислав Яструн на мітологічному підґрунті будує глибоко тривожний краєвид заходу сонця – короткого осяяння, смутного в своїй сутності, проте сильного в його психологізмі:

Століть фанфари, звуки з тіні,
Бунт найгучніший
Вже розсипаються в промінні
На попіл й тишу.

На півночі Ікар-примара,
Пловець крилатий, 
Мов зірка падає з-за хмари –
Не зміг літати.

У вірші Єжи Фрицковського присутні тотальний абсурд і дикість, які відбуваються тут і тепер, тривожні, наче сирени, разючі, наче вбивства:

Хоробрі хлопці вбігли до зоопарку
озброєні калашами вони не боялися ні левів ні тигрів...

Ганна Улюра представляє новий твір Ольги Токарчук в рецензії «Інанно, під час підземних обрядів мовчи!»: «Саме так, Ольга Токарчук переписала міф про Інанну. Анна Ін – це Інанна, прочитана навпаки (і буквально, і метафорично). Шумерська богиня Інанна є богинею родючості й кохання, перемоги і правосуддя (мультизадачна пані). Її зображували вічно молодою, дуже активною, такою, що прагне більше влади, ніж було їй приписано від сотворення світу, і отримує ту владу; попри те, що вона опікується шлюбним сексом, Інанна – не богиня-матір. Її відзвуки ми побачимо в інших древніх богинях, які поглинули культ Інанни».

Розмова Олени Олійник із українською поеткою й перекладачкою Маріанною Кіяновською відкриває незнані епізоди життя Маріанни, і, врешті, веде до висновку, який Кіяновська висловлює вкрай просто: «Але я роблю свій вибір – просто бути собою...»

У випуску пропонуємо ґрунтовну розвідку про доробок Миколи Вінграновського авторства Оксани Лебедівни. Поет прожив непрості часи української історії, залишивши в своєму тексті небачену ніжність і чуття слова.

Есей Ії Ківи «Подвійна експозиція» зосереджений на спогадах про початок війни, яка прийшла в життя авторки з окупацією Донбасу та полишенням дому, а потім, із новою силою, наприкінці лютого 2022-го. Про початок повномасштабної війни в ліричному та щирому тексті «Blow-in» говорить також Наталя Корнієнко: «Я дивлюся в дзеркало і бачу там якусь чужу жінку: постарілу, зі зморшками навколо очей і пігментними плямами на обличчі. Ця жінка постаріла якось раптово, десь посеред другого року повномасштабної війни. Жінка у дзеркалі, з якою мені важко себе асоціювати, виглядає старшою на кілька років. Але внутрішньо – ще жахніше: всередині мене відчуття, наче за цей час пройшли вже цілі десятиліття...»