Посестри. Часопис №106 / На псалом Давидів LІ

От чим ти хвалишся, тиране?
Твій дім забитий вщент злобою.
Господь загоїть наші рани,
І перев’яже наші болі.

 

Язик твій як зміїне вістря
Скажену вигадку пильнує.
Підступна лжа як добра звістка
В твоїх устах нас не дивує.

 

Продати Злу святу чесноту,
Лжеця вважати за пророка!
Гниє живцем гидке болото,
Біді радіє зрадне око.

 

Господь злочинства не потерпить,
І викине із грона свого.
Єство твоє на порох стерти
І дім строщити від порога.

 

Життя початок – страх Господній,
Всяк Божої боїться сили.
А ти – у істини на споді – 
Смієшся ніби під кропилом.

 

Речеш: «Отой заможний дука
На золото поклав лиху надію,
Казав – хай буде неукам наука,
А я й без Бога вашого радію».

 

На що скажу: «Росте собі маслина
Під зглядом деміурга життєдайним,
Літанія моя щодня до неба плине,
Простує мирно тихим вишнім плаєм.

 

Тобі, мій Боже, признаюсь відверто,
Що Ти нищитель всякої неправди.
Я попри все Тобі звіряюсь вперто
І все знесу. Віднині і назавжди.