Посестри. Часопис №106 / Рятівна небесна просинь

Чекаємо й живемо чеканням, працюємо й пробиваємо мури невизначеності – поки руйнується дотеперішній світ. У поезії це відчуття присутнє невловно, а, втім, глобально – й достатньо Іванові Андрусяку одного слова, щоби розрубати нервовий вузол:

ще рятівна небесна просинь
не проглядається здаля
лякливим цвітом абрикоси
сміється встелена земля
 
ще ні мурашки – анікого
ще й джміль спросоння не бурчить
і ти повітряна тривого
мовчи

У випуску згадуємо двох класиків – короткої долі, але які багато чого змінили. У різний час і в різній формі вони повернулися до читачів, а проте коротке життя не зашкодило їм надовго залишитися в пам'яті поколінь. Один із напомітніших авторів польського літературного Бароко Міколай Семп-Шажинський та зачинатель українського Романтизму на теренах Галичини Маркіян Шашкевич творять своєрідне «покоління 27» – молодих, яскравих, а проте блискавично зниклих із культурного горизонту. 

Олександр Глотов говорить про Семпа-Шажинського: «Проживши лише тридцять років і опублікувавши під своїм іменем тільки один текст, який і поезією складно назвати, бо це була скоріше така собі піар-акція, опис дворянського герба, до власного прижиттєвого портрету доробитися не встиг. Є картинка, на якій зображений молодик у одязі часів шекспірівських трагедій із таким же середньовічним інструментом у руках».

Звертаємо вашу увагу на відео в цьому номері: про театр, сценографію, польську культуру очима львів'янина – з театральним діячем, скульптором та перекладачем  Олександром Оверчуком розмовляє Олеся Мамчич. А про давнє заочне суперництво Станіслава Лема й Філіпа Діка у своєму нариcі продовжує оповідати Людмила Бербенець.