Посестри. Часопис №103 / Не зовсім молитва
Я стою в твоєму сні й не дам тобі спати
триває безмовна година і мовиться:
я втратив сина, я втратила сина, я втратив жінку
торкаюсь я дерева, торкаюсь каменя
спускаюсь униз і прошу янгола визволити мене,
але немає янгола, торкаюсь я моху каменя,
торкаюсь моху кори дерева, торкаюсь води
на болотах, де торф і хвощ, і не чує
мене бог, кличу я бога, а він дає мені багно
не змию я багна багном, іду вниз, у вухо затоки
і кличу воду, воду моря, озера, ріки
ріка мовчить, тече повільно, чимдалі повільніше
лишусь я тут і зроблю човен, беру пилку й будую
човен, великий човен, тут внизу, куди приходить
вранці жінка, і я бачу її наге тіло кольору світлої цибулі,
коли вона входить у воду, стає межею ночі – –
Вночі я йду під гору, де ковтає Сатурн дорогу,
шукаю я вхід у воду, входи у воду
стереже птах, віддай мені сина, віддай мені жінку,
кричу і лягаю на камінь, але птах не відповідає.
Стою я на березі ріки й волаю: віддай мені сина,
віддай мені жінку, відступи, річко, біжи назад – –
Річка пестить голоси трав, приносить землю
приносить мул, суглинок, глину, в меандрі
вода стоїть нерухомо, вона ловить небо і стає лісом
кажу я оку ночі: забери мою пам’ять
ніч відповідає: лягай, я дам тобі сон
не хочу я сну, уві сні соромлюсь я своїх сліз – –
Підходжу я до дерева, а дерево каже: ти не такий як треба
а я даю тобі свої плоди.
Хочеш, каже ріка, я нашлю на тебе повінь
і показує мені зуби – –
Звертаюсь я до води, а піднімається птах
він показує мені крило
і виникає ліс, і виникає дим, і виникає туман
туман сміється: у тебе брудні руки, брудні ноги
сміється туман, тоді відривається птах від лісу
як звук від тиші
звук дощу, чую я дрібні кроки
по листю берези, по листю клена, по листю дуба
по землі, по воді
і дякую я за слід на воді ріки, яка висохла
дякую за листя на стовбурі дерева, яке не виросте
дякую за звучання імені, якого я не вигукну