Посестри. Часопис №101 / Тутешня весна й тутешні вітри

Входимо в березень. За українським календарем уже весна, поляки вважають, що весна почнеться лише в двадцятих числах березня. Ми з нашими сусідами в чомусь дуже близькі, але щоразу відкриваємо невловні на перший погляд різниці. Так чи так, усі ми вже шукаємо сонця, перших квітів, кольорів. Але українці поміж крокусами натрапляють на снаряди, вимиті талою водою.

Сто перший номер відкривається поетичною добіркою Катріни Хаддад, зокрема віршем про її рідні місця на Донеччині – Соледар, Часів Яр. Де та межа, коли твоя топоніміка дитинства перетворюється на палючу карту бойових дій?

Хто се ходить самотнім домом

моєї мами

в Соледарі

хто се?

Скло під чобітьми його хрум

хрум.

Черевик їсти просить,

сміється з того світу дід Миколай.

Скла хай наїсться,

гнівиться з того світу бабушка Катя.

Продовжуємо публікувати ґрунтовний есей Людмили Тарнашинської про Вітольда Ґомбровича, в цьому уривку авторка приглядається, як болісно-самокритично висловлюється поет про свою країну, що її «не любить із надмірної любові» (одразу згадуємо, як Франко чи Маланюк подібно писали про українців).

Блок польської сучасної поезії пропонує вашій увазі Войцеха Бжоску в перекладі Юрія Матевощука. Текст, написаний сучасним польським автором, несподівано відлунює. Саме так ми зараз відчуваємо життя, світ вкладається у світ, і за близькими столиками в кав’ярні чиясь радість обов’язково сусідить із чиїмось горем.

вулиця перетинає два світи.

 

перший вирушає на травневі свята,

в другому плачуть за

 

померлим. 

Також продовжуємо переклади з «Українських читань» Лешека Шаруґи. Його міркування про книжку Миколи Рябчука, що зосереджується на постколоніальному синдромі, для українського читача звучать крізь призму кількох оптик. Із одного боку, цікаво, що саме закцентують іноземці в українських текстах, з іншого, крайні кілька років вмістили так багато історичних подій, що з їхньої перспективи майже кожне твердження піддаємо переоцінці.

Проза в номері представлена цілісною новелою з повісті Олени Захарченко «Третя кабінка – Лос-Анджелес». Дія відбувається на Західній Україні після приходу совітів, Марта, чільна героїня, переживає несподіваний арешт брата. Горем Марти користається гебіст «Гниленький», але Марта не одразу розуміє, хто ж так уважно і співчутливо її вислуховує.

Людмила Бербенець у продовженні свого есею порівнює фантастичні світи Філіпа Діка та Станіслава Лема, і той, і той автор намагалися передбачити: як буде функціонувати світ, у якому масово випродукують андроїдів. Чи будуть андроїди схожі на людину? Чи залишиться емпатія в такій змішаній спільноті?

Відкриваємо також рубрику, в якій українські митці й працівники книжкової галузі, що потрапили на резиденцію Інституту Літератури, рекомендують лектуру до читання. Юлія Підмогильна радить книжку Яцека Денеля «Матінка Макрина».