Посестри. Часопис №100 / Колядки і вальси

як хочеш – забудь як не можеш – візьми

собі трохи сонця з цієї зими –

як спогад польоту

як біле на чорному тлі або як

дарований символ навіяний знак

як пальці крізь воду –

минає епоха минає біда

в театрі тіней – попідтинню хода...

ми всі час від часу блукальці

і німбами нашими встелено дах

і ворог полює на небо в очах

а чує колядки і вальси

 

ми можемо різне і маємо хист

нам ранок дарує святий машиніст

але провідник буде проти –

бо доля не цукор а щастя не чай

і як його радісно не зустрічай –

завжди відчувається спротив

 

але ти засвоїв потрібні слова

щорічні провини щоденні дива

ти сам собі майстер і лікар

і сходяться друзі і котиться віз

і там де зростав молодий верболіз –

проноситься вирок як вихор.

 

бо десь в атмосфері пробито дірки

і серце пропалюють тихі зірки

і в'ється туманом нірвана

і річка блищить аж до самого дна

і жде і не спить – та що біля вікна –

далека як берег – кохана