Посестри. Часопис №97 / не маючи на меті зостатися

нічого не дам тобі

й не заберу нічого

вітер входить у дім

не маючи на меті зостатися

тіло моє всередині себе

швидко біжить назустріч

знесутненню

зневагомленню

 

сліди які я лишаю на світі

неглибокі й минущі

тут відбиток черевика

в густому живому багні

там нитка зі спідниці

залишена на кущі

чи слід від носа притиснутого

до затуманеної шиби

 

гойдалка світу

гойдає мене дедалі вище

злетівши тільки й лишу по собі

захоплений зойк

втягнуте різко в легені повітря

схоплений сонцем сніпок волосся

довірливий жест

розпростаних широко рук